Загальношкільна лінійка до Дня соборності України
Звучить лірична українська мелодія, на фоні якої говорить читець.
Тобі, найкращая перлино
Моїх розбуджених надій,
Тобі, що звешся Україна
І в цей життєвий буревій,
Тобі, що постаті козачі
Для нас змальовуєш щодня,
Я шлю привіт й бажаю вдачі
У сяйві радісного дня.
(Б. Цибульский)
Ведучий 1. Україна... Золота, чарівна сторона. Земля рясно уквітчана, зеленню закосичена. Скільки ніжних поетичних слів придумали люди, щоб висловити гарячу любов до краю, де народилися й живуть!
Ведучий 2. У глибину століть сягає історія нашого народу. Україна має багате й славне минуле. Вона виплекала Запорозьку Січ, славетну Києво-Могилянську академію. Україна виколисала велетнів сили і духу — таких, як Петро Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Іван Сірко, Григорій Сковорода, Устим Кармелюк, Юрій Дрогобич, Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, Михайло Грушевський... Цей перелік можна продовжити й іменами наших сучасників, які примножують славу нашої Батьківщини. І сьогодні ми святкуємо річницю проголошення Соборності нашої держави.
Ведучий 1. Збулося довічне прагнення нашого народу. Збулося те, за що страждали і гинули, боролися і вболівали, для чого жили і працювали мільйони синів і дочок України — впродовж років, десятиліть, століть... Те, що було провідною зорею для геніїв її духу і що було їхнім непозбутнім болем і тяжкою мукою...
Ведучий 2. Воскресний день настав!.. 1 грудня 1991 року народ України підтримав акт про незалежність. Слава Україні! Слава! Героям її — слава!
Заходять хлопці та дівчата, убрані в національні костюми.
Українка
Любіть Україну, як сонце любіть,
Як вітер і трави і води.
В годину щасливу і в радості мить,
Любіть у годину негоди.
Українець
Яка ж вона довга в століття, у цілі віки,
Година негоди, що люд український гнітила.
Із сивої пам’яті сміло ідуть козаки,
А шаблі — мов блискавка, сині жупани — мов крила.
Козак
До звука звук, струна струні одвітна,
А всі — одвітні серцю Кобзаря,
А вже козацьке військо маком квітне
І спалахнула Хортиці зоря.
Ці звуки, звуки золото-тривожні,
Закличний марш: агей, козацтво, в путь.
І, як струна, душа правдива кожна,
З глибин історії, вони ідуть, ідуть.
Українець
Пам’ятаймо, чиї ми сини,
Коли будні на серці чи свято,
Знову бачиться з давнини
Україна — зажурена мати.
І зруйнована бачиться Січ,
Де мій пращур лежить серед поля,
А йому похилилась до віч
Україна, немов Тополя.
З’являється в жалобі Мати-Україна.
Україна
Сину, сину... А він мовчить...
Сину, сину, скажи що-небудь...
Жовте листя на вітах тремтить,
І летять журавлі у небо.
Учень
Моя Україно – сопілка з калини.
А ще – смерекова трембіта…
Степи неозорі, гірські полонини –
Як можна це все не любити?!
І сивий Славутич, і небо безкрає,
І пісня в гаю солов’їна…
І кращого в світі нічого немає
За тебе, моя Україно!
В зал урочисто вноситься державний прапор України. Виконується гімн.
Ведучий 1. Україна може вижити і повинна вижити і — насамперед завдяки її культурі. Бо це — єдиний посланець душі України, її людська і творча суть. Час минає, а все, що талановито закарбовано у слові, залишається з нами і залишиться після нас. Утверджуймо Україну Духу, Україну Розуму, Україну Серця — навіки, до нескінченності, — на Радість Світам!
|