Конституція України

Конституція України:

Стаття 51. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.

Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 52. Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом.

Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.

Стаття 53. Кожен має право на освіту.

Повна загальна середня освіта є обов'язковою.

Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.

Сімейний кодекс України:

Стаття 150. Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини

1. Батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.

2. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

3. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

4. Батьки зобов'язані поважати дитину.

5. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.

6. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини.

7. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Коментар:

1. Обов'язок батьків, закріплений в ч. 1 ст. 150 СК, має конституційне походження. Шанування державних символів України є обов'язком громадян України (ст. 65 Конституції України). Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ст. 68 Конституції України).

2. До кола обов'язків батьків входить турбота про здоров'я, фізичний, психічний і моральний розвиток дитини (ч. 2 ст. 150 СК). Коло обов'язків можна поділити на дві групи.

Одна має відношення до фізичного розвитку дитини, який залежить від харчування, навколишнього середовища, в якому перебуває дитина.

Інша стосується психічного, духовного, морального розвитку дитини і передбачає існування більш складних за своєю природою засобів і методів формування дитини як особистості.

Від рівня добросовісності виконання батьками обов'язку ч. 2 ст. 150 СК залежить духовний світ дитини, її готовність до міжособистісних стосунків, прагнення до знань, здатність володіти своїми почуттями.

3. Виконання правового обов'язку забезпечується покладення юридичної відповідальності у випадку невиконання обов'язку. Батьки несуть відповідальність за виховання своїх дітей. Згідно ч. 1 ст. 18 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини.

Щодо відповідальності за невиконання чи неналежне виконання обов'язку щодо виховання та розвитку дитини див. ч. 4 ст. 155 та коментар до неї. Ухилення від виконання цього обов'язку тягне позбавлення батьківських прав, відсторонення опікуна (піклувальника) від виконання своїх обов'язків, розірвання договору про патронат.

4. Згідно з ст. 30 Закону України "Про освіту" в Україні встановлюються такі освітні рівні: початкова загальна освіта; базова загальна середня освіта; повна загальна середня освіта; професійно-технічна освіта; базова вища освіта; повна вища освіта.

Відповідно до ч. 3 ст. 150 СК батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Цей обов'язок безпосередньо пов'язаний з нормою ст. 53 Конституції України, відповідно до якої повна загальна середня освіта є обов'язковою.

Основним видом середніх навчальних закладів є середня загальноосвітня школа трьох ступенів: перший - початкова школа, що забезпечує початкову загальну освіту, другий - основна школа, що забезпечує базову загальну середню освіту, третій - старша школа, що забезпечує повну загальну середню освіту (ст. 36 Закону України "Про освіту").

В повсякденному житті виконання обов'язку батьків по забезпеченню здобуття дитиною повної загальної середньої освіти полягає у тому числі у матеріальній підтримці дитини. Дитина може суміщати своє навчання з роботою, творчою, підприємницькою діяльністю. Незалежно від сімейної ситуації, рівня матеріального забезпечення сім'ї, стану здоров'я батьків, дитина повинна отримати необхідну мінімальну освіту.

Такого роду обов'язок поширюється і на осіб, що заміняють батьків у встановленому законом порядку.

При виконанні обов'язку забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти батьки обирають навчальний заклад та форми навчання дитини. Батьки мають пріоритет в виборі виду освіти для своїх малолітніх дітей (ч. 3 ст. 26 Загальної декларації прав людини).

Ч. 3 ст. 13 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права держави-учасниці зобов'язуються поважати свободу батьків (опікунів) обирати для своїх дітей не тільки засновані державою школи, але й інші школи, що відповідають мінімальним вимогам освіти.

Це означає, що тільки батьки вправі вирішувати, де отримувати дитині освіту (в державній чи приватній школі, ліцеї, гімназії, коледжі і т. д.).

Від батьків також залежить додаткова освіта їх дітей, так звана позашкільна освіта, яка є частиною структури освіти і спрямовуються на розвиток здібностей, талантів дітей, учнівської та студентської молоді, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному визначенні. До позашкільних навчальних закладів належать: палаци, будинки, центри, станції дитячої, юнацької творчості, учнівські та студентські клуби, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтв, студії, початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади (ст. 39 Закону України "Про освіту").

Своє право вибору навчального закладу та форми навчання батьки повинні здійснювати з врахуванням бажання дитини. Для дітей молодшого віку може мати значення прихильність до друзів, здібності і здатності дитини. Діти старшого віку діють більш свідомо та реалістично, співставляючи свій вибір з майбутньою професією.

На вибір батьків та їх дитини виду навчального закладу та форми навчання здійснює вплив стан здоров'я дитини, міра матеріального забезпечення сім'ї, сімейні традиції, професія батьків і т. д. В будь-якому випадку врахування позиції дитини означає поважне ставлення до неї і врахування думки дитини при вирішенні питань, що стосуються її життя (див. ст. 171 СК та коментар до неї). Однак батьки вправі не підтримати побажання малолітньої чи неповнолітньої дитини, якщо вона суперечить її інтересам або є нереалізованими з об'єктивних причин.

Згідно ст. 29 Конвенції про права дитини держави-учасниці погоджуються щодо того, що освіта дитини має бути спрямована на:

a) розвиток особи, талантів, розумових і фізичних здібностей дитини в найповнішому обсязі;

b) виховання поваги до прав людини та основних свобод, а також принципів, проголошених у Статуті Організації Об'єднаних Націй;

c) виховання поваги до батьків дитини, її культурної самобутності, мови і національних цінностей країни, в якій дитина проживає, країни її походження та до цивілізацій, відмінних від її власної;

d) підготовку дитини до свідомого життя у вільному суспільстві в дусі розуміння, миру, терпимості, рівноправності чоловіків і жінок та дружби між усіма народами, етнічними, національними і релігійними групами, а також особами з корінного населення;

e) виховання поваги до навколишньої природи.

5. Батьки зобов'язані поважати дитину (ч. 4 ст. 150 СК). Повага до дитини - це повага до її прав, визначених Конвенцією ООН про права дитини та іншими міжнародними та національними законодавчими актами. Однією з форм прояву цієї поваги це врахування думки дитини при вирішенні питань, що стосуються її життя (ст. 171 СК).

6. Згідно ч. 5 ст. 150 СК передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї. Єдиною правовою підставою звільнення від обов'язку виховання дитини може бути позбавлення батьківських прав, як найжорсткіша санкція за невиконання батьківських обов'язків.

7. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини (ч. 6 ст. 150 СК). Поняття експлуатації дається в кримінальному законі. Згідно примітки 1 до ст. 149 КК під експлуатацією людини слід розуміти всі форми сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, примусову працю або примусове надання послуг, рабство або звичаї, подібні до рабства, підневільний стан, залучення в боргову кабалу, вилучення органів, проведення дослідів над людиною без її згоди, усиновлення (удочеріння) з метою наживи, примусову вагітність, втягнення у злочинну діяльність, використання у збройних конфліктах тощо. Дане визначення можна в повній мірі екстраполювати на сімейні відносини. Види експлуатації можна класифікувати на економічну, фізичну, сексуальну.

8. Згідно ч. 7 ст. 150 СК забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Зазначена норма майже в незмінному вигляді дублює ч. 2 ст. 28 Конституції України та ч. 2 та 3 ст. 289 ЦК.

Фізична особа не може бути піддана катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню (ч. 2 ст. 289 ЦК).

Фізичне покарання батьками (усиновлювачами), опікунами, піклувальниками, вихователями малолітніх, неповнолітніх дітей та підопічних не допускається (ч. 3 ст. 289 ЦК).

Згідно з ст. 10 Закону України від 26 квітня 2001 року "Про охорону дитинства" кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності. Дисципліна і порядок у сім'ї, навчальних та інших дитячих закладах мають забезпечуватися на принципах, що ґрунтуються на взаємоповазі, справедливості і виключають приниження честі та гідності дитини.

Заборона фізичних покарань є одним з проявів права на особисту недоторканність, яке закріплене в ряді міжнародно-правових документів, зокрема, Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження й покарань (10 грудня 1984 р.), Європейській конвенції про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (26 листопада 1987 р.), Конвенції про права дитини (20 жовтня 1989 р.).

Відповідно до Конвенції про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 жовтня 1989 р., діти визнаються об'єктом особливого захисту та турботи. Почастішали випадки ухилення від обов'язків і зловживанню правами по вихованню, утриманню і нормальному розвитку дітей, а також мають місце факти жорстокого поводження батьків та осіб, що їх замінюють, з ними.

Фактом приєднання до Конвенції є її ратифікація Верховною Радою України 27 лютого 1991 р., Україна взяла на себе зобов'язання по втіленню принципів, на яких повинні базуватися права дітей. Цей обов'язок держава довго не виконувала, поки в 1995 р. не була розроблена програма "Діти України", а пізніше у ст. 51 та 52 Конституції України закріплені права дітей, зокрема, батьки повинні утримувати своїх дітей до їх повноліття. Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом. В цьому ж напрямку 15 листопада 2001 р. Президентом України був підписаний Закон України "Про попередження насильства в сім'ї", де визначено, що насильство в сім'ї - будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім'ї по відношенню до іншого члена сім'ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров'ю.

Стаття 155. Здійснення батьківських прав та виконання батьківських обов'язків

1. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

2. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

3. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

4. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Коментар:

1. Ч. 1 та 2 ст. 155 СК визначає допустимі межі дій і вчинків, пов'язаних з сімейним вихованням. Заборона здійснювати батьківські права всупереч інтересам дитини є орієнтиром, якого треба дотримуватись в повсякденному житті, а також при вирішенні спорів, пов'язаних з вихованням дитини, наприклад, спорів між матір'ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини (ст. 161 СК).

В судовій практиці є позови про визнання безпідставною відмову відповідача на дачу згоди на тимчасове вивезення дитини за кордон. В одній з таких справ жінка у зв'язку з важкими матеріальними умовами проживання виїхала на роботу в Італію, де має постійну роботу та заробіток і в даний час хоче оздоровити дітей, але батько (відповідач) безпідставно не хоче дати їй на це згоду. Відповідач жодної матеріальної допомоги на утримання дітей не надавав і їх вихованням не займається. Суд дійшов висновку що позов підлягає задоволенню. Батьківське право не може здійснюватись всупереч інтересам дитини і він зобов'язаний виховувати дітей, піклуватися їх здоров'ям, фізичним, духовним та моральним розвитком.

2. Протиріччя між інтересами батьків і дітей може бути встановлено органами опіки та піклування. В такому випадку можливо декілька виходів. По-перше, призначення представника для захисту прав і інтересів дитини, який би здійснював функцію нагляду за дотриманням прав дитини. По-друге, позбавлення батьківських прав або відібрання дитини у батьків без позбавлення батьківських прав.

Ч. 2 ст. 155 СК забезпечує, в першу чергу, інтереси дитини. Пріоритет інтересів дитини над інтересами батьків закріплений також в ст. 3 Конвенції ООН про права дитини. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

3. На момент прийняття СК поширеною була практика відмови матері, батька від дитини, яка здійснювалась у різни формах. Така відмова відбувалась шляхом вчинення фактичних дій по залишенню дитини або вчиненню юридичних дій, зокрема, написання заяви до ЗАГСу про відмову від дитини. Крім того, що така відмова суперечить моральним засадам суспільства, вона ще визнана неправозгідною, тобто неправомірною (ч. 3 ст. 155 СК).

4. Ч. 4 ст. 155 СК містить бланкетну норму. Не уточнює, яку саме відповідальність будуть нести батьки у зв'язку з ухиленням батьків від виконання батьківських обов'язків. Передбачається існування моральної відповідальності та юридичної відповідальності, яка закріплена в різних галузях права (сімейне, цивільне, адміністративне, кримінальне). В першому випадку відповідальність тягне моральний осуд батьків, в другому - додаткові обтяження або покарання у встановленому законом порядку. Під додатковим обтяженням розуміються несприятливі для порушника прав наслідки, які виходять за межі примусового виконання обов'язку.

5. Типовою сімейно-правовою відповідальністю за неналежне виховання дитини є:

- передача дитини другому з батьків або іншій особі (ст. 161 СК);

- позбавлення батьківських прав (див. ст. 164 СК і коментар до неї);

- відібрання дитини без позбавлення батьківських прав (ст. 170 СК);

- позбавлення права давати згоду на усиновлення дитини (ст. 219 СК);

- відшкодування матеріальної та моральної шкоди (ст. 157, 162 ЦК);

- стягненні неустойки (ст. 196 СК).

Цивільно-правова відповідальність за неналежне виховання проявляється у формі відшкодування шкоди батьками завданої їх малолітньою дитиною або неповнолітньою дитиною у разі відсутності у неї власного майна.

Шкода, завдана малолітньою особою (яка не досягла чотирнадцяти років), відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, - якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою (ч. 1 ст. 1178 ЦК).

У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини (ч. 2 ст. 1179 ЦК).

Адміністративна відповідальність за ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків передбачена в ст. 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення "Невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов'язків щодо виховання дітей".

Кримінальний кодекс теж містить норми про відповідальність за ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків, зокрема, ст. 137 "Неналежне виконання обов'язків щодо охорони життя та здоров'я дітей", ст. 150 КК "Експлуатація дітей", ст. 166 КК "Злісне невиконання обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування".

СТАТТЯ 164: ПІДСТАВИ ПОЗБАВЛЕННЯ БАТЬКІВСЬКИХ ПРАВ

1. Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківською

піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини;

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

2. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав з підстав, встановлених пунктами 2, 4 і 5 частини першої цієї статті, лише у разі досягнення ними

повноліття.

3. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них.

4. Якщо суд при розгляді справи про позбавлення батьківських прав виявить у діях батьків або одного з них ознаки злочину, він порушує кримінальну справу.

5. Рішення суду про позбавлення батьківських прав після набрання ним законної сили суд надсилає органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини.
Комментарий: 

Підстави позбавлення батьківських прав, а не батьківства встановлено статтею 164

СК.

Оскільки батьківське право — це право на виховання та представництво інтересів неповнолітніх дітей, то позбавити громадянина (-ку) батьківських прав дозволяється щодо дитини, яка не досягла повноліття, тобто 18 років.

Позбавлення батьківських прав слід розглядати як виключний і надзвичайний засіб впливу на недобросовісних матір та батька. Виходячи з характеру такого засобу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю,

Справи позбавлення батьківських прав розглядаються тільки (виключно) судом. Жодний інший орган, крім суду, не має права виносити рішення про позбавлення або будь-яке обмеження прав батьків щодо дітей. Судовий порядок розгляду справ про позбавлення батьківських прав випливає із суті права батьків на особисте виховання своїх дітей, яке виявляється одним із найважливіших прав громадян, які гарантуються державою.

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від ЗО березня 2Щ)7 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (далі — постанова Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 р.) з цього приводу зазначено:

«Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей».

Позбавлення батьківських прав може відбутися як щодо дітей, народжених у шлюбі, так і дітей, батьківство яких було визнано добровільно або установлено судом.

Якщо статтею 70 КпШС допускалося позбавлення батьківських прав і неповнолітніх батьків, то статтею 164 СК передбачено, що не в усіх випадках можливо позбавити батьківських прав неповнолітніх батька, матір.

У пункті 17 постанови Пленум Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 р. з приводу застосування частини другої статті 164 СК дав судам такі роз'яснення:

«Із підстав, передбачених пунктами 2, 4, 5 частини першої статті 164 СК, особи мо-жуть бути позбавлені батьківських прав тільки в разі досягнення ними повноліття.

Позбавлення батьківських прав неповнолітніх батька, матері можливе лише у випадках, визначених пунктами 1, 3 частини першої статті 164 СК, а саме якщо вони не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважних причині протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування або якщо вони жорстоко поводяться з дитиною»

Закон чітко визначив підстави позбавлення батька, матір батьківських прав. Відповідно до пункту першого частини першої статті 164 СК мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявили щодо неї батьківського піклування.

Статтею 143 СК України передбачено, що мати, незалежно у шлюбі чи поза шлюбом народила дитину, в тому числі й біологічний батько повинні забрати дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я. Мати може залишити дитину в пологовому будинку тільки з поважних причин, зокрема, якщо вона (дитина) має істотні вади фізичного та (або) психічного розвитку, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення (тяжка хвороба матері, відсутність житла чи достатку, малолітство, небажана дитина тощо). В інших випадках, якщо протягом шести місяців батьки не заберуть дитину з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров'я і не виявлятимуть щодо неї батьківського піклування, мати, батько за порушення цього обов'язку позбавляються батьківських прав.

Ухилення від виконання своїх обов'язків з виховання дитини з боку батька, матері також є однією з підстав позбавлення їх батьківських прав. Способи та методи ухилення від обов'язку з виховання та утримання дитини чітко виписано в постанові Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 р. в пункті 16:

«Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності, треба розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками».

Ураховуючи те, що законодавство пов'язує позбавлення батьківських прав з названих вище підстав як винну, усвідомлену, протиправну поведінку, то якщо мати, батько страждають на душевну хворобу, недоумство, визнані в судовому порядку недієздатними, їх не можна позбавити батьківських прав і батьків, які через тяжку хронічну хворобу, інвалідність самі потребують сторонньої допомоги, не мають достатніх засобів для виховання та утримання дитини.

Захист прав і законних інтересів дитини може відбутися у цій ситуації іншими право-вими засобами — відібрання дитини в батьків без позбавлення їх батьківських прав.

Пленум Верховного Суду України у своїй постанові № від 30.03.2007 р. з цього приводу дав судам роз'яснення, як вийти з цієї ситуації за допомогою інших правових методів:

«Зважаючи на те що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведенні винної поведінки когось із батьків або обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши від-повідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Ухвалюючи таке рішення, суд має право вирішити питання про відібрання дитини у відповідача і передання органам опіки та піклування (якщо цього потребують її інтереси), але не повинен визначати при цьому конкретний заклад».

Однією із підстав позбавлення батьківських прав матері, батька е жорстока поведінка з дитиною (пункт 3 частина 1 статті 164 СК).

Жорстока поведінка батьків щодо дитини може виражатися в такому: застосування до дитини надзвичайних бузувірських методів побиття; садистське відношення; залишення дітей на тривалий час без води, їжі, закриття в темному сараї, льосі, надягання на руки ланцюгів тощо.

Пленум Верховного Суду України в пункті 17 своєї постанови узагальнив ці методи і дав такі роз'яснення: «жорстоке поводження полягає у фізичному або іншому насильстві, застосуванні неприпустимих методів виховання, приниженні людської гідності дитини тощо».

Наприклад, органи опіки та піклування одного із районів Харківської області звернулися до суду з позовом до С. О. і С. К. про позбавлення їх батьківських прав щодо чотирьох дітей віком від 4 до 7 років, посилаючись на те, що ці діти були найдені в напівнепритомному стані в зачиненому будинку, оскільки були батьками залишені на довгий час без води, їжі. За висновком лікарів, діти були на межі смерті. Рішенням суду батьки були позбавлені батьківських прав.

До позбавлення батьківських прав може призвести сам факт хронічного алкоголізму, наркоманії батьків незалежно від вини цього батька (матері).

Те, чи є батько, мати хронічними алкоголіками або наркоманами, визначається судом не довільно, а шляхом проведення експертизи і одержання з цього приводу висновку судово-медичного закладу.

Батьки позбавляються батьківських прав навіть у тому випадку, якщо вони не завдають шкоди дитині, проте їх особисте життя (пиятика, розбещеність, паразитичний спосіб життя) об'єктивно не сприяє нормальному вихованню дитини.

Тим паче, що алкоголь важко вражає відділи головного мозку, які забезпечують (контролюють) поведінку людини. Така некерована поведінка алкоголіка, наркомана е постійною загрозою життю та здоров'ю дитини.

Для позбавлення батьківських прав за цими підставами необхідно довести, що діти постійно проживають із цими батьками.

Якщо дитина виховується в будинку-інтернаті, школі-інтернаті, дитячому закладі, в інших осіб, то позбавлення батьківських прав матері, батька цих дітей втрачає будь-який сенс.

У Конвенції про права дитини, що діє в Україні з 27 вересня 1991 року, у статті 32 записано: «Держави~учасниці визнають право дитини на захист від економічної екс-плуатації і від виконання будь-якої роботи, яка може являти небезпеку для здоров'я, бути перешкодою в одержанні нею освіти чи завдавати шкоди її здоров'ю, фізичному, розумовому, духовному, моральному і соціальному розвитку»; у статті 34 : «Держави-учасниці зобов'язуються захищати дитину від усіх форм сексуальної експлуатації і сексуальних розбещень. З цією метою держави-учасниці, зокрема, вживають на на-ціональному, двосторонньому і багатосторонньому рівнях всіх необхідних заходів для запобігання:

а) схилянню або примушуванню дитини до будь-якої незаконної діяльності;

б) використанню з метою експлуатації дітей у проституції або в іншій незаконній

сексуальній практиці;

в) використанню з метою експлуатації дітей в порнографії і порнографічних матеріа-

лах»; у статті 36: «Держави-учасниці захищають дитину від усіх форм експлуатації,

що завдають шкоди будь-якому аспекту добробуту дитини».

Пізніше прийнятий Закон України «Про охорону дитинства» (від 26.04.2001 р, № 2402-ІН) узагальнив ці вимоги міжнародного законодавства і також у статті 10 цього Закону передбачив: «Держава здійснює захист дитини від усіх форм фізичного і психічного насильства, образи, недбалого і жорстокого поводження з нею, експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, у тому числі з боку батьків або осіб, які їх заміняють».

Одним із видів експлуатації дитини є примушення її до жебракування.

Пленум Верховного Суду України у своїй постанові № 3 від 30.03.2007 р. роз'яснив: «Як експлуатацію дитини слід розглядати залучення її до непосильної праці, до заняття проституцією, злочинною діяльністю або примушення до жебракування».

Наприклад, С. — мати дитини звернулася до суду про позбавлення батьківських прав С. — батька дитини, посилаючись на те, що він постійно примушує неповнолітню дочку на застіллях не тільки вживати спиртні напої, а і зваблювати гостей, вступати попри її волі у статеву близькість із ними. Для підтвердження цих мотивів було надано фотографії, відеозйомки. Рішенням суду відповідач був позбавлений батьківських прав, а про його порнографічну діяльність було доведено до відома прокурора окремою ухвалою.

Якщо позов про позбавлення батьківських прав заявлений із декількох підстав, суди повинні перевірити та обґрунтувати в рішенні кожну з них.

Слід мати на увазі, що закон не вимагає, щоб до матері, батька застосовувалися будь-які попередні заходи впливу (притягнення до адміністративної відповідальності, розгляд їхньої поведінки органом опіки та піклування, комісією у справах неповнолітніх, попередження інспектора у справах неповнолітніх органів міліції тощо). Але якщо такі заходи застосовувалися, то вони лише підсилювали відповідальність батьків, і суд повинен давати їм оцінку при постанові рішення (стаття 212 ЦПК).

Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав як щодо окремої дитини, так і щодо всіх дітей, оскільки протиправна поведінка батьків може стосуватися не всіх дітей.

Наприклад, одна дитина виховується у школі-інтернаті і батьківська поведінка не впливає на її виховання, а друга проживає з ними або ж під час слухання справи народилася ще одна дитина. Суд може позбавити батьківських прав батьків тільки щодо однієї дитини.

Якщо позов заявлено про позбавлення батьківських прав до одного з батьків, суд зобов'язаний установити місце знаходження другого з батьків і притягнути його до участі у справі як 3-ю особу або за обставинами справи — другим відповідачем. При винесенні рішення про позбавлення батьківських прав одного з батьків суду необхідно обговорити питання про передачу дитини на виховання другому з батьків, а якщо позбавляються батьківських прав обоє батьків, то органам опіки та піклування.

Оскільки позбавлення батьківських прав не звільняє їх від обов'язку утримувати неповнолітніх дітей, то одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або з власної ініціативи вирішити питання про стягнення з них аліментів на дитину.