«ТРАГЕДІЯ ХХ СТОЛІТТЯ» - тематична лінійка до дня
вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС
Чорнобиль – це
рана, з якою Україні доведеться жити ще багато років, але ми вже сьогодні
плутаємо імена, події, факти. То ж давайте пригадаємо, а можливо вперше почуємо
про тих людей, хто в перші години і в перші дні прийняв на себе удар атомної
стихії.
26 квітня о першій
годині ночі, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором
Чорнобильської атомної електростанції несподівано спалахнуло велетенське
полум’я. Застогнала земля. Стався вибух. Дим, пара з великою кількістю
радіоактивних матеріалів, утворили «гарячу» хмару, яка піднялась на висоту 2
кілометри.
Через 4 хв. після
аварії першими до реактора кинулись пожежники під керівництвом лейтенантів – Володимира Правика та Віктора
Кібенка. Їм було всього по 23 роки. До цього вони вже діяли пліч-о-пліч.
Декілька років тому ходили училищними коридорами… В одній і ті же аудиторії
слухали лекції… Гуляли по одних і тих же вулицях Черкас. Вони вступили в
жорстокий, смертельний поєдинок із атомною стихією і не мали права на помилку.
Вони – герої, те, що вони здійснили – подвиг. Усі вони, перебуваючи в зоні
високої радіації, гасили пожежу. Усіх їх було всього 27. Розжарений киплячий
бітум пропалював взуття, одежу, в’їдався в шкіру. Люди слабшали від їдкого диму, нестерпної спеки, болю, втрачали
сили, падали. Всі вони знали, що борються з вогнем в умовах небезпеки, але
ніхто поста не залишив. Всі сміливо до кінця виконали службовий обов’язок.
Ціною життя відважних і безсмертних - третій реактор було врятовано. Героями,
як відомо, не народжуються, ними стають. На п’яту годину ранку пожежу за
допомогою прибулих вогнеборців було ліквідовано. Шестеро загинули зразу, але
увійшли у безсмертя. Вони грудьми закрили мільйони людей.
Лейтенанти – мужність
і звитяга,
Від землі ви набирали сили…
Ще далеко десь до
саркофага,
Та вогонь життям ви
зупинили.
Першим важко, ви ж
були найперші.
Із вогню та в полум’я
шугали,
Не до подвигів і не
до звершень, -
Ви ж собою людство
заступали.
На підмосковному
Митинському кладовищі на скромних плитах викарбувані їхні імена:
Правик Володимир
Платонович, українець,
Кібенко Віктор
Миколайович, українець,
Тишура Володимир
Іванович, росіянин,
Ігнатенко Василь
Іванович, білорус ,
Ващук Микола
Васильович, українець,
Титенко Микола
Іванович, українець.
(Хвилина мовчання –
метроном).
На ліквідацію
наслідків аварії було кинуто великі людські сили і техніку. У зоні АЕС
працювало 260 тисяч людей, адже треба було проводити дезактивацію приміщень,
грунту, які містили в собі велику дозу радіації. Із 30-ти кілометрової зони
було евакуйоване населення. «Забрудненими»
виявились 11 областей
колишнього Радянського Союзу. В них проживало 17 мільйонів чоловік, з них 2,5
мільйони дітей до п’яти років. Сільськогосподарська продукція була забруднена
ізотопами цезію. Люди залишали все: свої
домівки, майно, господарство.
Ні голосу, а ні дзвону
Жовтий ліс. Мертва зона.
Кислотні дощі ідуть, ідуть,
Там атомні гриби ростуть
Усе пропало, загуло
Села мого - як не
було…
Хіба таким був ріднокрай?
Мабуть, це пекло, а не рай.
Проходять роки,
віддаляє пам’ять людська від тих трагічних подій… Та і через десятиліття
наздоганяє нас і наших дітей Чорнобиль. Від зловісного подиху четвертого
реактора потерпають і до цього часу діти: народжуються каліками, хворіють,
передчасно помирають. Важким болем
відлунює в людських душах лиха
чорнобильська година.
Наш земний уклін,
наша довічна вдячність усім тим, хто,ризикуючи своїм здоров’ям і життям, брав
участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, відроджував і
продовжує відроджувати до нового життя обпалену радіацією землю. Священна
пам’ять про всенародний подвиг ніколи не зітреться з історії людської, не згасне у віках.
За днями дні – минув повільно рік, За днями дні – й десятого немає,
Нехай же лихо наше проминає,
У світі не повториться ніяк. Хай стане мир міцнішим у стократ,
Хай над землею чисте небо
буде, Чорнобиль – попередження, набат,
Його уроків людство не забуде.
(Звучить «Мелодія
печалі»).
|