Розвиток  освіти  в  Дзензелівці.

(Публікація  підготовлена  за  активної  допомоги  директора Маньківського  районного краєзнавчого  музею с. Дзензелівка

  Дудника  Ю.П.)

    До кінця  ХІХ століття жителі нашого села здобували початкову освіту в церковно-приходській школі, яка працювала завдяки місцевій церкві.

   За спогадами місцевих старожилів, в період колективізації, коли руйнували сільську церкву в 1935 році під  фундаментом  знайшли пляшку, в якій лежав папір,  там  було написано,  що ця церква збудована на кошти  козаків  в 1635 році  і освячена в День Святої  Параскеви ( нині це 10 листопада), тому до сьогоднішнього дня  відзначається храмовий день села 10 листопада.

     Про існування церкви свідчать такі записи знайдені в Київських архівах завідувачем місцевим краєзнавчим музеєм Дудником Ю.П.:

     „О ходе церковно-строительных  работ в Юго-Западном крае за 1884 г.”

4-го округа Благочиния в с. Дзендзелевка во имя Св. Великомученицы Параскевы,  прихожан  мужского  пола - 864,  женскаго - 923 души.  Работы разрешены 31марта 1884 года - ремонт и возобновление иконостаса и окраска церкви внутри и снаружи, работы  не окончены , затрачено 3475 рублей.”

    А про існування школи свідчать записи,  знайдені в тих самих архівах:

 „Список населенных мест Киевской губернии. Издание Киевского губернского статистического комитета за 1900 год. Село  Дзенгелевка  (казенное).  В нем дворов 474,  жителей обоего пола – 2262  из них мужского -1150,  женского – 1112. Главное  занятие  хлебопашество. Некоторые крестьяне отправляются на заработки в Херсонскую губернию.

    Земли 3039 десятин, из них - 30 принадлежит церкви.

    В селе имеются:

    1  православная церковь,

    1  церковно-приходская школа,

    5  ветряных мельниц,

    1  кузница,

    1  запасной хлебный магазин в котором на 1 января 1900 года было 554 кг озимого  и  277 кг ярового хлеба.”

    Та найзначнішою подією в історії  села  було створення  1 липня 1895 року Ощадно - позичкового товариства. Його діяльність здійснила такий могутній вплив на економічний, культурний і освітній розвиток села,  що це відчувається навіть сьогодні.

      Засновниками і активними діячами  кооперативного руху на селі були:  корінний дзензелянин  Дігтяренко Семен Прохорович (1883-1937 рр),  ім’я  якого згадується в історії Українського кооперативного руху,  його діяльність замовчувалася впродовж 80-ти років,  тісно пов’язана з історією  Дзензелівки доля засновника кооперативного та фінансового руху на селі  не тільки в Україні,  а й в Російській імперії – Олександра Давидовича Черненка (30.08.1864-10.04.1921 рр.)  і  третім сподвижником кооперативного руху був Христофор Антонович Барановський (19.12.1874-7.05.1941 рр),  який весь свій досвід кооператора, банкіра, громадсько-політичного діяча набув саме в Дзензелівці,  проживаючи і працюючи в селі впродовж 14 років (саме він був міністром фінансів в першому Українському уряді – Українській Центральній раді-1917 року).  З 1920 року змушений проживати в Бразилії , де й помер в місті Сан-Паулу в 1941 році будучи в духовному пригніченні з причини сумного фіналу визвольних змагань та розгрому тієї будови  відновленого державного життя України й української кооперації, яким він присвятив своє життя та велику творчу працю.

        Саме кооперативні установи відіграли визначну роль в розвитку освіти нашого села на початку ХХ століття.

         В згадуваних архівних документах збереглися відомості про проведену освітню роботу:

        З  27 вересня 1905 року було відкрито на прохання уповноважених Дзенгелівського ссудо-зберігатєльного товариства і за його засоби однокласного приходського училища за уставом 8 грудня 1828 р і правилами 1845 р.

        З  15 травня 1911 р прохання до Генерал-Губернатора на відкриття Київським земством в селі Дзенгелівці Уманського уїзду Двухкласного приходського училища за уставом 1828 р і правилами 1845 р. Дозвіл був даний.

        19 вересня 1912 р ходатайство до Генерал-Губернатора про дозвіл витратити на будівництво земського училища  капітал- винагороду за відчуджувану під залізничну дорогу суспільну надільну землю.  Дозвіл був даний.

   Таким чином в Дзензелівці на початку ХХ століття бурхливо розвивається культурно-освітнє життя. Свідченням цього є  будівництво приходського училища (будівля не збереглася,  на її місці нині клумба  поперед нової школи) в 1905 році,  в 1912 році будуються  споруди  чотирикласного училища із трьох приміщень (всі збереглись):

       Приміщення училища (зараз зветься „Вища школа”, тут розташований центральний корпус районного краєзнавчого музею);

       Приміщення для дирекції училища на дві квартири (тут розташований районний краєзнавчий музей);

       Приміщення для проживання учителів (зараз не зайняте і бездоглядне тому руйнується).

       В 1913 році було збудовано ще одне приміщення для Земського училища

(будівля збереглася до наших днів, зветься „Земська школа”, нині тут майстерні по дереву та металу Дзензелівської ЗОШ 1-111 ступенів.)

       В 1914 році приходське училище отримало статус Вищого початкового училища. Тут здобували освіту майбутні спеціалісти кооперативної та банківської справи.

      На кінець 1914 року Дзензелівка мала потужний навчально-освітній комплекс з високим рівнем освіти із залученням висококваліфікованих викладачів.  В різні періоди  в селі працювали в галузі освіти непересічні особистості . Однією з них була  Солоха Ганна Никонівна. Вона викладала іноземні мови, українську мову, малювання, музику (грала добре на скрипці). Намальовані нею декоративні завіси для  сцени сільського будинку культури вразили  Леся Курбаса- керівника і драматурга Київського драматичного театру , який перебував на гастролях в селі Дзензелівці в 1920 році.  Про це можна довідатися прочитавши книгу Василя Василька  „Театру віддане життя”. (Мистецтво.-К.:1984.-407 ст)  та в уманській газеті „Вісті” за 1920 рік: „Трупа Київського драматичного театру перервала на кілька днів виступи в Пролетарському театрі і виїхала в село Дзензелівку.  Дзензелівка - це одне з кращих сіл на Вкраїні...”

      Крім того Ганна Никонівна намалювала ще чотири портрети видатних російських письменників, три з яких тепер знаходяться в краєзнавчому музеї

(Некрасов, Пушкін, Толстой)

      В 20- роках неодноразово бував у нашій школі і викладав хоровий спів видатний український фольклорист, музикант, дирижер, лікар  Порфирій Демуцький,  який  жив і працював в Охматові.

      Після Великої Вітчизняної війни проявився педагогічний талант Миколи Петровича Сидорова (18.05.1890-10.10.1972),  який за свою працю був удостоєний звання в 1954 р „Заслуженого вчителя України”.  Він написав і видав свій підручник з математики.

      Вдруге в історії освіти села високого звання  „Заслужена вчителька України” досягла наша дзензелівчанка  Левченко  Алла  Валеріївна (28.04.1971 р.н)  в  2005 році (нині учителька музики Маньківської ЗОШ І-ІІІ ступенів  № 1). Третьою  отримала звання «Заслужена  вчителька України» уродженка  Дзензелівки  Лиса  (Байдала)  Світлана Олександрівна  в  2009 році.

      Впродовж 30-х і аж до 1962 року в селі функціонували спочатку школа- інтернат, а потім обласний дитячий будинок  для сиріт. Ця сторінка в історії освіти села потребує окремого і тривалого вивчення.

      У 1972 році було пущено в дію нову будівлю школи, розраховану на 486 учнівських місць.

       На сьогоднішній день наша школа це сучасний навчально-освітній заклад з передовим навчально-методичним та інформаційним забезпеченням.  З  25 учителів школи –14 навчалось у рідній школі і після навчання у вузах України повернулися  в своє рідне село і стали на освітянську стежку.

       Наша школа дала світові чимало видатних особистостей. Наведемо для прикладу імена кількох людей, хоча ця сторінка також потребує наполегливого  вивчення. Серед учнів і випускників Дзензелівської школи , які залишили помітний слід в історії нашої  Батьківщини, були:

    Олександр  Євдокимович  Корнійчук - (25.05.1905-14.05.1972) - видатний політичний і культурний діяч УРСР ,  письменник-драматург, перу якого належать такі твори: „Платон Кречет”, „Богдан Хмельницький”, „Макар Діброва”, „Загибель ескадри” та ряд інших  творів.

Видатні Дзензеляни , які закінчили школу після 1945 року.

   1. Левченко  Віталій Панасович. Народився 1 грудня 1933 року. Школу закінчив в 1954 році. Має вищу освіту. За фахом вчений агроном-рільник. До виходу на пенсію працював директором Маньківської державної сортовипробувальної станції. Зараз працює агрономом сортовипробувальної станції. Проживає в Дзензелівці.

   2. Бабка Василь Іванович. Народився 20 квітня 1926 року в Дзензелівці. Школу закінчив в 1949 році. Потім закінчив Київський судно будівельний технікум і Київський політехнічний інститут. Працював – заступником директора Київського заводу „Точелектроприлад”, зав. відділом Київського обкому компартії, директором підприємства „Південенерголегпром” виробничого об’єднання „Союзенерголегпромавтоматика” Міністерства легкої промисловості СРСР, був членом колегії Міністерства легкої промисловості СРСР.

Помер 18 квітня 1985 року в Києві, де й похований.

   3. Січкар Іван Дмитрович. Народився в Дзензелівці приблизно в 1948 році. Школу закінчив приблизно в 1966 році. Закінчив Київський політехнічний інститут ? Працював заступником директора Київського шиферного заводу. Зараз проживає в Києві.

   4. Дудін Михайло Ілліч. Народився 14 січня 1954 року в селі Попівці Маньківського району. Середню школу закінчив в Дзензелівці в 1970 році. Після школи закінчив Київську сільськогосподарську академію. Працює директором підприємства „Електромонтаж” – 424, ЗАТ „Електромонтаж” Міністерства Укрмонтажспецбуд. Проживає в місті Черкасах.

   5. Дишлюк  Віталій Євгенович. Народився в 1953 році в Дзензелівці ? Школу закінчив в 1970 році. Кандидат сільськогосподарських наук. Працює    ?     в міністерстві сільського господарства України. Проживає в селі Гора Бориспільського району Київської області.

   6. Груша Анатолій Микитович. Народився в Дзензелівці 10 вересня 1939 року. Школу закінчив в 1955 році. Після школи закінчив  Станіславський медичний інститут, Київський інститут вдосконалення  лікарів. Працював

    - лікарам-невропатологом в Маньківській Районній лікарні ;

    - зав. неврологічним відділом Чернігівської обласної лікарні;

    - обласним невропатологом Чернігівської області;

    - головним лікарем Чернігівської обласної лікарні.

   В 1982 році присуджена вчена ступінь кандидата медичних наук. В 1995 році присуджена вчена ступінь доктора медичних наук. Має звання „Заслужений лікар Української РСР”. З 1998 року академік Української академії наук національного прогресу. В 1999 році нагороджений орденом „За заслуги ІІІ ступеня”. Помер Груша А.М. 8 травня 2004 року в Чернігові, де і похований

   7. Литвинов Іван Микитович. Народився в с. Подібна Маньківського району. Середню школу закінчив в селі Дзензелівці в 1955 році. Контр-адмірал Російської армії. Радник Президента Росії Путіна. Проживає в Москві.

   8. Лисий Микола Євгенович. Народився в селі Роги Маньківського району. Середню школу закінчив в с. Дзензелівці в 1955 році. Доктор технічних наук. Працює в Московському університеті транспорту. Проживає в Москві.

   9. Лисенко (Лисий) Петро Олексійович. Народився  21 червня 1955 року в с. Дзензелівці. Школу закінчив в 1971 році. Після школи навчався :

   - в Уманському медичному училищі;

   - Київському медичному інституті;

   - клінічній ординатурі Науково-дослідного інституту кардіології  імені 

     М.Д. Стражеско.

Працював в Уманській міській лікарні, лікарем-терапевтом Маньківської районної лікарні, лікарем-кардіологом Маньківської районної лікарні. Працював головним лікарем  оздоровчого центру „Колос”, пізніше «Аквадар»  тепер завідувач Маньківським поліклінічним відділенням Центральної районної лікарні.  Нагороджений Грамотою  Президента України. Обирався  депутатом Обласної ради. Проживає в Маньківці.