День Соборності України

Загальношкільна лінійка до Дня  соборності України

Звучить лірична українська мелодія, на фоні якої говорить читець.

Тобі, найкращая перлино

Моїх розбуджених надій,

Тобі, що звешся Україна

І в цей життєвий буревій,

Тобі, що постаті козачі

Для нас змальовуєш щодня,

Я шлю привіт й бажаю вдачі

У сяйві радісного дня.

      (Б. Цибульский)

Ведучий 1. Україна... Золота, чарівна сторона. Земля рясно уквітчана, зеленню закосичена. Скільки ніжних поетичних слів придумали люди, щоб висловити гарячу любов до краю, де народилися й живуть!

Ведучий 2. У глибину століть сягає історія нашого народу. Україна має багате й славне минуле. Вона виплекала Запорозьку Січ, славетну Києво-Могилянську академію. Україна виколисала велетнів сили і духу — таких, як Петро Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Іван Сірко, Григорій Сковорода, Устим Кармелюк, Юрій Дрогобич, Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, Михайло Грушевський... Цей перелік можна продовжити й іменами наших сучасників, які примножують славу нашої Батьківщини. І сьогодні ми святкуємо річницю проголошення Соборності нашої держави.

Ведучий 1. Збулося довічне прагнення нашого народу. Збулося те, за що страждали і гинули, боролися і вболівали, для чого жили і працювали мільйони синів і дочок України — впродовж років, десятиліть, століть... Те, що було провідною зорею для геніїв її духу і що було їхнім непозбутнім болем і тяжкою мукою...

Ведучий 2. Воскресний день настав!.. 1 грудня 1991 року народ України підтримав акт про незалежність. Слава Україні! Слава! Героям її — слава!

Заходять хлопці та дівчата, убрані в національні костюми.

Українка

Любіть Україну, як сонце любіть,

Як вітер і трави і води.

В годину щасливу і в радості мить,

Любіть у годину негоди.

Українець

Яка ж вона довга в століття, у цілі віки,

Година негоди, що люд український гнітила.

Із сивої пам’яті сміло ідуть козаки,

А шаблі — мов блискавка, сині жупани — мов крила.

Козак

До звука звук, струна струні одвітна,

А всі — одвітні серцю Кобзаря,

А вже козацьке військо маком квітне

І спалахнула Хортиці зоря.

Ці звуки, звуки золото-тривожні,

Закличний марш: агей, козацтво, в путь.

І, як струна, душа правдива кожна,

З глибин історії, вони ідуть, ідуть.

Українець

Пам’ятаймо, чиї ми сини,

Коли будні на серці чи свято,

Знову бачиться з давнини

Україна — зажурена мати.

І зруйнована бачиться Січ,

Де мій пращур лежить серед поля,

А йому похилилась до віч

Україна, немов Тополя.

З’являється в жалобі Мати-Україна.

Україна

Сину, сину... А він мовчить...

Сину, сину, скажи що-небудь...

Жовте листя на вітах тремтить,

І летять журавлі у небо.

Учень

Моя Україно – сопілка з калини.

А ще – смерекова трембіта…

Степи неозорі, гірські полонини –

Як можна це все не любити?!

І сивий Славутич, і небо безкрає,

І пісня в гаю солов’їна…

І кращого в світі нічого немає

За тебе, моя Україно!

В зал урочисто вноситься державний прапор України. Виконується гімн.

Ведучий 1. Україна може вижити і повинна вижити і — насамперед завдяки її культурі. Бо це — єдиний посланець душі України, її людська і творча суть. Час минає, а все, що талановито закарбовано у слові, залишається з нами і залишиться після нас. Утверджуймо Україну Духу, Україну Розуму, Україну Серця — навіки, до нескінченності, — на Радість Світам!